Хочу поділитись враженнями від подорожі по Кіпру, в якій я побувала цієї осені (в листопаді) з «Шаленими мандрами». Ця поїздка планувалась нами (мною і моїм чоловіком) задовго до її початку.  Вже в березні були куплені авіаквитки і потрохи придбавалось решту необхідного інвентаря: трекінгові черевики, сандалі, палатка, термобілизна… і очікування дати відїзду.

Для мене, як для туриста, якому наскучили готелі із All Inclusiv, ця подорож виявилась фантастично-феєричною. Така кількість емоцій, відкриттів і захоплень, що годі передати словами. 

13 листопада коли частина групи, яка полетіла вранішнім рейсом, грілись на сонечку та купались у морі, я з Настею (ще однією учасницею подорожі), зимовою хурделицею, через заблокований у пробках Київ, добирались до аеропорту Жуляни і не вилетіли у призначений час. Через добу, коли ми ввечері зійшли з трапу літака, сміялись, раділи і не вірили, що ми ТУТ, ми на КІПРІ, мандрівка починається!!!

І перша ночівля на березі солоного озера між аеропортом та м. Ларнака, посиденьки на лавочці в зоряну теплу ніч (для мене нереально, не зрозуміло теплу, бо відійти від засніженого Києва ще не встигла).

Наступного ранку починалась наша мандрівка в глиб острова, автобусом ми поїхали з аеропорту в м. Лімасол, а з відти в Троодос, не подалік гори Олімп. Повітря тут було прохолодніше ніж в Ларнаці, але світило сонечко, пахли сосни і манила дорога. Ми йшли дихаючи повітрям насиченим хвоєю, насолоджуючись місцевими  краєвидами з каменів, сосен, річечок та водопадів, мостів. Інколи здавалось, що ти потрапив у декорації до фільму або казки.

  Другий вечір та ніч в горах виявились прохолодною, на ночівлю зупинились в лісі між стареазних двохсотлітніх сосен. Сонце заходило  - ніч та холод прийшли якось несподівано швидко. Вдягли на себе всі теплі речі які були і готувались до вечері. А на вечерю була смачнюча каша булгур з овочами та тушонкою та імбирний час з травами.  Цього разу спати лягли ми рано –  без вогнища в холону ніч довго не посидиш, а на Кіпрі його розпалювати заборонено.

Наступний день був не менш веселіший і цікавіший ніж попередній. В мого чоловіка, Сашка, було день народження і нас чекав сюрприз від Шалених мандрів – торт з пахлави медово-горіхової. А яка солоденька та смачненька була ця пахлава з горіхами та медом, який стікав по пальцях. І все це в сосновому лісі, під спів пташок, шум вітру та в теплі ранкового сонця. Словами передати не можливо…. 

Цього дня ми дальше мандрували горами, стежками та дорогами (а які тут дороги!), назбирали маслюків і на вечерю у нас були спагеті з грибами та сто грам татової настоянки на пелюстках троянди. Запах рози ми не відчували, але «душу прогрівали» пари спирту.

А ночували ми цю ніч не де не будь,  а в саду ХУРМИ!!!  Добрались ми до ночівлі вже з ліхтариками, по потемки, але зранку проснувшись та зішкрібши примерзлий конденсат з палатки (виявляється над ранок був приморозок, хоч з ночі цього не передбачалось) побігли насолоджуватись стиглими жовто-гарячими плодами хурми. І їли її досхочу. Я ніколи не могла подумати, що мені будуть пропонувати хурму, а я не захочу її їсти.

Не люблю слово «обжиратись», але це було саме те  - ми «обжирались». Щоб не нести хурму в руках, на привалах ЗАСТАВЛЯЛИ себе її з’їсти. І так було дальше по ходу наших мандрів з виноградом, інжиром, гранатами, бананами.  Викинути жаль, нести незручно та важко – ТРЕБА ЇСТИ.

Тут на Кіпрі я побувала на банановій плантації, стиглі фініки зривали прямо з пальми, а мандарини та апельсини тут в такій кількості, як у нас яблука.

О, ще забула розказати про мигдаль. Ми ночували в мигдалевому саду, який цього року, як виявилось вродив на славу. Мигдалем були застелені пагорби, лише пробуй, чи смачний і не гіркий і колупай його – інструмент (камінь) поруч. І дуже охочі та не ліниві могли не тільки наїстись його та ще припасти на подарунки.

Ще одним чудом цієї подорожі став каньйон Авакас. Дуже класно, що нашу групу Саша й Наташа погодились провести по всьому каньйону з його початку. Три кілометри ми переходили, перелазили, перескакували величезні валуни, каменюки, пролазили через очерет, в хаосі каменю, навислих скель, якимось чудом вкоренившихся там дерев та гуляючих кіз. Каньйон вражаючий – варто один раз пройтись ним, ніж кілька разів читати, дивитись і т. д.

А дальше було МОРЕ……

Фантастичні тихі бухти, прозора чистійша вода кольору від темно синього до бірюзово-голубого, піщані та гальчані пляжі, гроти та гнізда черепах, стежки Діоніса та ванна Афродіти, дуб кохання і … знову мандарини.

 А ще були привітні й доброзичливі кіпріоти.

Як на мене, то кожен окремий день цієї мандрівки можна виділити в окрему повноцінну екскурсію - новий день, новий об’єкт, новий фрукт, новий пейзаж! Одним словом було КРУТО!

Висновок:   з Сашком та Наташкою з «Шалених мандрів» подорожувати КОРИСНО, ЦІКАВО, ЗАХОПЛЮЮЧЕ, БЕЗПЕЧНО, СМАЧНО. Для мене Наташа просто чарівниця – в походніх умовах готувала дуже різноманітну їжу, а яка ця їжа смачна!!! Для себе вирішила що це була не остання мандрівка з ними. Рекомендую всім хто любить мандри!

Автор: Христина Котлишин