Цього року нам дісталась Кападокія без натовпів туристів, без повітряних куль, кавалькад квадроциклів, що гарчать і пускають куряву у очі, і без звичайної туристичної метушні навколо. Тільки природа, як вона є, спокій і ми. Терени, що дивують як витівками природи-архітектора, так і винахідливістю людей, що навчились переховуватись і жити серед кам'яних лабіринтів, перетворивши стовпи з вулканічного туфу на домівки-фортеці, храми, вулики і голубники. Надзвичайно мальовничі краєвиди з купою цікавинок, серед яких так приємно було йти, і не хотілось, щоб ті стежки закінчувались.

А потім був Аладаглар – небагатьом відомий гірський масив зі стрімкими скелями і снігами, між якими ховається суцільна тиша, яку порушують час від часу тільки крики птахів та гуркіт каменців, що скидають гірські козли, та лісом, наповненим запахом ялівцю і квітами-прародичами звичних для нас мешканців наших садів – ірисами, мускарями, тюльпанами та різноманітними пожильцями кам'яних гірок.

Особлива подяка за цю подорож Олександру і Наталі. За вашу турботу і високу толерантність, за теплу і життєрадісну компанію і завжди гарний настрій. З вами не тільки цікаво провела час, а і відпочила душею!